Лише вчора я відпочивав, В думках кохана, на фоні кіно, Але я і гадки не мав, Яке може трапитися лайно… Зараз стою, наче на краю, Перед очима пронеслося все життя. Зрозумів, що вчора (і правда) був у раю – А сьогодні біжу в укриття. Я так хочу відпочити від сирен і болю, Спокійно жити та творити долю. Недарма нам казали: «Плекайте мову, Щоб мати найголовніше – волю». Як хочеться спокійно жити, Хоча б від страху не тремтіти, Ходити в школу, на роботу й усміхатися, Дружити, любити, кохатися. Тонеш зараз у проблемах, А хотілося би в обіймах, Хочеться почуттів, як у поемах, А не болю, як у війнах. Хочеться радіти та обійматися, Без страху дні проживати, Кожен день посміхатися, А поки виходить усе це уявляти. Я піду в ліс, Щоб прокричатися щосили, Останнім часом так багато сліз І мрій, що пострілом поранили…не вбили. Війна показала, що треба цінити – Каву зранку, мирне небо і навіть затори. Рідну домівку ніколи не замінити, Правду ніколи не скрити. Війна показала, хто є хто, Розставила крапки над і, Вчора друзів було сто, А сьогодні ми вже самі. Назавжди серце з тобою, Україно, я буду твоєю стіною. Вірш учня 10-Б класу Олександра Савчука