Сьогодні кожен із нас замислюється над тим, чим я можу наблизити перемогу, що можу зробити в тяжкий час для моєї країни. Зброя учителя сьогодні - й слово у тому числі.Я викладаю в 11 класі, у дітей, яким довелося попробувати на смак війну двічі й подорослішати раніше. Сьогодні психологічна підримка надважлива. Від початку бойових дій ми підтримуємо один одного. І сьогодні це вилилося у вайбер-урок. Деякими листами хочемо поділитися із Вами. Тетяна Сезько, учитель. 1 березня 2022 року. Сніг вкриває землю. Кров орошує вулиці міст та сіл України. Морозно. На фронтах спекотно. Міста-герої стоять, відбивають атаки ворога. Шостий день війни Росії проти України. Нема прощення тобі, ворогу. Не буде прощення нікому, хто своїм брудним сапогом топче мою співучу, квітучу Україну. Не буде прощення тому, хто вбиває моїх співгромадян, хто бомбить мою столицю, хто направив крилату ракету на найбільшу площу Європи у Харкові. Не буде прощення тому у віках, хто послав тебе на мою землю. Прийшло гірке розуміння того, що це відбувається з тобою, з твоєю родиною, твоєю країною, із твоїм світом. Чорна орда змінила звичний ритм життя моєї країни, мого світу. Змусила сидіти в бомбосховищах, хоронити дітей, починати ранок не з чашки кави, а з переписки з рідними та знайомими з Харкова, Києва, Херсону, Маріуполя, Чернігова: чи живі, як вистояли ніч. На думку приходять рядки «України в огні» Олександра Довженка: «Горять жита на многі кілометри, палають, топчуться людьми підводами… Ревуть аероплани. Мечуть бомби…Пролітають ворожі літаки. Бомбардують шлях…Крик, і плач, і височенний зойк поранених … Ворожі літаки бомбардують міст. Великі водяні стовпи розтинають річку. Плигають люди в воду…» Ці рядки написано в далекому 1943 р. Біль, страх, ненависть принесла війна у 2022. Змусила світське життя завмерти, поставити на паузу, заморозити, не робити зайвих рухів. Разом із тим війна принесла згуртованість, милосердя, підтримку, гордість, відвагу, щирість; вивільнила почуття, які в нашому звичному житті відходили на другий план, проявлялися не так часто, а можливо, у них просто не було нагальної потреби. Ще учора реєструвала на ЗНО, обговорювала з моїми учнями їх плани на майбутнє, співала «Два кольори»… Напевно не починала свій мирний ранок з обзвонів родичів та знайомих. У кращому випадку час від часу відписувалася смсками або вітальними листівками на свята. Зараз просто нагальна потреба, внутрішня необхідність спитати, підтримати, почути. Тільки хворий розум може назвати війну «спецоперацією на Донбасі», а метою оголосити – «демілітаризацію і денацифікацію України». Тільки хворі розуми можуть це підтримати та виконувати злочинні накази. Лише хворий, розум може брутально перетнути кордони суверенної держави, не своєї держави. Не вірю тобі, необстріляний рашисте, і кадровий військовий недружньої до мене держави, не вірю твоєму невпевненому «не знал , куда иду», «думал, что учения». Не вірю. Не вірю жодному слову. Ти не змусиш мене боятися, скоритися, відступити. За моїм народом правда. За моїм народом перемога. З моїм народом Збройні сили України, Національна гвардія, загони територіальної оборони, весь світ. І ми переможемо. Ми на своїй землі й нікому її не віддамо. Ігор, учень 11 класу. Всім привіт! Хочу долучитися до слів Тетяни Анатоліївни та й поділитися з вами моїми думками щодо ситуації, лиха, з яким ми зіткнулися нещодавно. Знаю, в школі я буваю занадто веселий або навпаки, серйозний, але, повірте, я люблю вас всіх по-справжньому, звичайно, як друзів та однокласників 😄 Ще тиждень тому ми проводили репетиції, танцювали вальс, грали в волейбол на фізкультурі, сміялися на перервах та на уроках 😅 Але зараз.. Зараз, знаю, дещо жорстоке та страшне. Ворог прийшов на нашу землю, росіяни прагнуть нас роз'єднати, залякати та деморалізувати. Але знаєте що? Я впевнений, у них це ніколи в житті не вийде, бо ми надто сильні з вами, ми - українці! Неймовірний народ, який спроможний подолати будь-які труднощі. Ми повинні розуміти, що наші воїни-герої залежать від нас, від нашої підтримки та нашого настрою, тому давайте кожного дня залишитися оптимістами. Чому залишатися оптимістами не є абсурдом? Я думаю, здатний вас переконати: тільки за піднесеного настрою, за любові та віри до власної землі, власного краю - ми здатні прогнати вбивць та нелюдей з нашої неньки України! Шановні друзі та однокласники, я вірю, все буде добре, для кожного з нас! Зовсім скоро ми відсвяткуємо наш випускний, який, я не маю сумніву, буде дуже гарним та запам'ятається надовго. Дуже сумую за вами, кожного хочеться обійняти та скоріш повернутися до звичайного життя, яке я почав цінувати ще більше за останні часи! Перемога буде за нами. Віра поряд кожного з нас. Слава Україні! Рускій воєнний корабель, іди на ***! 🇺🇦 Максим, учень 11 класу Ти прийшов окупувати українську хату, Що про тебе потім скаже твоя рідна мати? Зброя, техніка військова і російський прапор, Розбивають тут чужинці на війні свій табор. Захищатися ми будем, ра́зом вас вбивати, І саджати до останніх зрадників за грати, Землі наші, українські, гарну мають славу, Що ростять на чорноземі величну державу. Люди наші найсильніші, тілами і духом, Нехай ворогу спільному смерть здається пухом, Знайте браття українці, ви найкращі в світі, Розцвітає ненька мати в кращому суцвітті! ГАРНІ СПРАВИ ВІД КРАМАТОРСЬКОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ.#УКРАЇНА_ПОНАД_УСЕ #РАЗОМ_ДО_ПЕРЕМОГИ